Оптимізація анестезіологічного забезпечення у пацієнтів з вогнепальними пораненнями кінцівок та посттравматичними стресовими розладами під час реконструктивних оперативних втручань

Abstract

Війна є дуже сильним психосоціальним стресором, що впливає на усі верстви суспільства [5, 11, 17] та, насамперед, на безпосередніх учасників бойових дій [18, 32]. Криза, яку вони пережили є підґрунтям для формування ПТСР [1, 3, 4, 19, 23, 26, 29, 30]. За даними ВООЗ 16,2 % населення світу страждають від наслідків війни, а ще і 12,5 % мають травмованих війною родичів [15, 25]. ПТСР стають безпосередньою причиною станів психічної дезадаптації у 80% поранених [7, 12, 28], а у віддаленому періоді спостерігається саморуйнівна поведінка, суїцид, залежність від алкоголю, наркотиків та інші негативні наслідки [2, 14, 16, 20, 24, 31]. У літературі описано широкий спектр психофармакологічних та психотерапевтичних втручань при ПТСР, проте дані про їхню ефективність неоднозначні [19, 27, 34, 35]. Травми та соматичні захворювання у пацієнтів з ПТСР мають взаємообтяжуючий вплив [6, 8, 13]. В статистиці воєн частота вогнепальних поранень становить 54-70%. За даними Командування медичних сил Збройних Сил України в структурі вогнепальних травм 64% – це поранення кінцівок: верхні кінцівки становлять 35,7%, нижні – 64,3%. З них 74,8% – м’які тканини, 25,2% – вогнепальні переломи. Кісткові дефекти відмічаються у 11,6% пацієнтів, а поранені, яким у подальшому необхідно виконувати реконструктивні оперативні втручання складають 35-40% [9, 10, 21]. Незважаючи на прогрес в лікуванні ПТСР, питання психокорекції, психопрофілактики в структурі психосоціальної реабілітації поранених належать до кола недостатньо вивчених [6, 22, 33]. Суб’єктивні відчуття і емоційне переживання, що пережили пацієнти в наслідок поранення під час бойових дій у 100% випадків характеризуються розвитком ПТСР. Тому, через призму ПТСР, такі пацієнти мають свої особливості анестезіологічного забезпечення. Так як у 82,1% випадках не вдається досягнути позитивного результату лікування ПТСР, то дані нашого дослідження можуть відігравати важливу роль у лікуванні таких пацієнтів.Раніше повідомлялось, що підґрунтям для формування ПТСР у комбатантів є безпосередня участь в бойових діях [1, 3, 4, 19, 23, 26, 29, 30]. Наше дослідження показало, що якщо комбатант отримав поранення в умовах бойових дій, то ті емоційні переживання та суб’єктивні відчуття, які він пережив у 100% випадків призводять до розвитку ПТСР. Також, інші дослідники [2, 14, 16, 20, 24, 31] надають дані, що негативні результати лікування ПТСР у віддаленому періоді можуть спостерігатись у 80% комбатантів. За результатами нашого дослідження було виявлено, що у 82,1% випадках не вдається досягнути позитивного результату лікування ПТСР у комбатантів після отримання поранення в умовах бойових дій. Це стало підґрунтям до поглибленого дослідження вказаної проблематики. Наведені дані деяких авторів [19, 27, 34, 35] про ефективність лікування психофармакологічними та психотерапевтичними втручаннями є неоднозначними. Відомо, що травми та соматичні захворювання у пацієнтів з ПТСР мають взаємообтяжуючий вплив [6, 8, 13]. Саме тому, виявлення предикторів негативних результатів лікування ПТСР у таких пацієнтів може покращити результати їхнього лікування.