Урогенітальні розлади у жінок репродуктивного віку, які перенесли радикальні операції з приводу міоми матки, – оптимізація діагностичного алгоритму

Abstract

У статті представлено оцінку й аналіз найбільш вагомих медичних та соціальних чинників ризику виникнення віддалених післяопераційних урогенітальних розладів у жінок репродуктивного віку після радикального хірургічного лікування з приводу міоми матки. Радикальні операції з приводу міоми матки зумовлюють зростання частки урогенітальних розладів, клінічні прояви яких справляють свій негативний вплив на фізичну, психоемоційну форму та соціальну значущість жінки у суспільстві. Проведено обстеження 80 жінок у віці від 40 до 50 років. В основну групу увійшли 40 пацієнток, яким виконано вагінальну гістеректомію, до групи порівняння – 40 пацієнток із гістеректомією, проведеною абдомінальним доступом. Представлено дані з оцінювання стану тазового дна та урогенітальної дисфункції із використанням стандартизованої системи POP-Q, як на етапі передопераційного спостереження, так і протягом 3 та 5 років після оперативного втручання. Проводили опитування, заповнення щоденників болю, сечовипускання, фізикальний огляд та бімануальне дослідження, визначення рН піхвового вмісту, кольпоскопію, оцінювали індекс стану піхви, стан мікробіоти слизових оболонок, комплексне уродинамічне обстеження, цистометрію, ультразвукове дослідження органів малого таза та визначення структури яєчників. Виділено найбільш вагомі чинники ризику, які б дозволили формувати групи пацієнток, що вимагають індивідуалізованих підходів у виборі оперативних технік та реабілітаційної програми. До них віднесли: дані акушерсько-гінекологічного анамнезу (народження великих плодів, проведення епізіотомій, пологовий травматизм, високий паритет пологів); оперативні втручання на яєчниках, застосування агоністів гонадотропін-рилізинг-гормонів; хронічні захворювання дихальної системи та травного тракту, що супроводжуються підвищенням внутрішньочеревного тиску; наявність стигм недиференційованої дисплазії сполучної тканини; клінічні прояви неспроможності тазового дна та функціональних порушень сфінктерного апарату сечівника. Під час вибору методу та доступу у випадку оперативного лікування з приводу міоми матки доцільно враховувати наявність пролапсу тазових органів та початкових дизуричних проявів у жінки, функціональний стан сфінктерного апарату та гіпермобільність сечівника, акушерсько-гінекологічну патологію та попередні оперативні втручання на органах малого таза, вік та конституцію хворої, її поінформованість про можливі ускладнення, досвід хірурга та його вибір хірургічних технік.