Практичні підходи до використання маркерів біохімічної гіперандрогенії у жінок. Огляд літератури

Abstract

Гіперандрогенія (ГА) залишається актуальною проблемою, що викликає чимало запитань, зокрема щодо випадків незбігу клінічних ознак ГА і біохімічних показників. Цей огляд включає аналіз сучасних досліджень стосовно синтезу й метаболізму андрогенів у жінок репродуктивного віку в нормі, менеджменту патологій, що супроводжуються ГА, а також сучасних підходів до принципів призначення та оцінювання результатів основних доступних маркерів біохімічної ГА. Виокремлюють поняття клінічної та біохімічної ГА. У поняття біохімічної ГА вкладають підвищення рівнів різних циркулювальних андрогенів. Поняття клінічної ГА включає наявність гірсутизму при оцінюванні за модифікованою шкалою Феррімена–Голлвея. До найпоширеніших причин ГА належать: синдром полікістозних яєчників, некласичні форми вродженої гіперплазії кори наднирників, низка інших ендокринних розладів. Необхідно проводити диференційну діагностику цих станів із більш рідкісними причинами, передусім – пухлинною патологією. Вибір та оцінювання лабораторних маркерів біохімічної ГА слід здійснювати з урахуванням клінічних даних: особливостей перебігу пубертату, наявності ановуляції, полікістозного морфотипу яєчників, ожиріння; наявності та ступеня гірсутизму та/або інших андроген-асоційованих дерматопатій, особливостей перебігу клінічної ГА (раптовий початок, швидке прогресування), наявності інших ендокринопатій, дисфункції печінки, нирок; цукрового діабету. Завдання лабораторного оцінювання ГА: визначення вираженості ГА; визначення джерела надлишкового синтезу андрогенів (яєчники, наднирники); оцінювання вільної фракції циркулювальних активних андрогенів; в окремих випадках – оцінювання утворення активних андрогенів у шкірі. Для розв’язання поставлених завдань у лабораторній діагностиці використовують такі показники: загальний тестостерон, вільний тестостерон, розрахунковий показник «індекс вільного тестостерону», андростендіон, дегідроепіандростерону сульфат, 17-гідроксипрогестерон, дигідротестостерон. Комплексне оцінювання зазначених показників дає змогу оцінити не лише наявність ГА та її вираженість, а й характер її основних і вторинних складових, що визначає наявність та прогноз метаболічних ризиків і дозволяє індивідуалізувати терапевтичні підходи.