Ураження внутрішніх органів при інтоксикації ціанистими сполуками

Abstract

Синильна кислота є слабкою кислотою, водні розчини якої мають невиражений запах гіркого мигдалю. Похідні синильної кислоти мають назву ціанідів (ціанистий калій, ціанистий натрій). В умовах виробництва отруєння синильною кислотою і її сполуками можливе внаслідок вдихання її парів. Рідше вони потрапляють в організм через шкіру й шлунково-кишковий тракт. Токсичність синильної кислоти пояснюється спорідненістю її молекули з тривалентним залізом тканинного дихального ферменту ци тохромоксидази. Ціанисті сполуки блокують його, позбавляючи можливості реагувати з киснем, у ре зультаті чого виникає кисневе голодування тканин — тканинна гіпоксія. Найбільш страждає від гіпоксії центральна нервова система, зокрема зони, розміщені близько до дихального центру. Розрізняють гостре й хронічне отруєння ціанистими сполуками. Потерпілого необхідно вивести на чисте повітря. Необхідно швидко зняти забруднений одяг і розпочати надання медикаментозної допомоги. Медикаментозне ліку вання хворих з гострою інтоксикацією, викликаною ціанистими сполуками, базується на трьох основних принципах: 1) утворення так званого бар’єра в крові за допомогою внутрішньовенного введення мети ленового синього, а також шляхом вдихання амілнітриту; 2) нейтралізація отрути шляхом введення великої кількості глюкози, яка сприяє утворенню нешкідливих сполук — ціангідриду й тіосульфату на трію; 3) вплив на окисні процеси в тканинах, для чого негайно починають проводити вдихання карбогену. У профілактиці отруєнь велике значення мають герметизація апаратури й устаткування, застосування місцевої витяжної вентиляції, механізація виробничих процесів, ретельний періодичний контроль за ста ном повітря в робочих приміщеннях. За необхідності роботи в контакті з парами синильної кислоти і її сполук обов’язковим є носіння протигаза.