Звук в індивідуальній поетичній картині світу Миколи Вінграновського

Abstract

У статті проаналізовано моделі метафоричного опису звуків, актуальні для індивідуальної поетичної картини світу М. Вінграновського. Визначено, що найпродуктивніший тип аудіальної метафоризації пов’язаний із вербалізацією асоціативно образних зв’язків «звук – природа». Її актуальність визначає колективний (закріплений словесною традицією) та індивідуальний (авторський) досвід сприймання «на слух» об’єктів національного простору ріка, небо, вода, ліс, гай, дерева та пов’язаних із ними явищ природи (вітер, буря, гроза, дощ) і живих істот (птахів, тварин, комах). Стійкість мотивованих цим досвідом асоціацій у поезії М. Вінграновського має послідовне підтвердження. Доведено, що важливий фрагмент звукового окреслення світу в ідіостилі автора становить образ тиша, який утворює семантичну опозицію до образів із семою ‘звук’. Засвідчено естетичне розгортання образу тиша в різноструктурних метафоричних структурах: дієслівних предикативних, дієслівних об’єктних, оксиморонних, тавтологічних. Розглянуті аудіальні метафори підтверджують, що естетизована вербалізація звукових вражень – одна з домінант індивідуального поетичного фразотворення М. Вінграновського, у мовотворчості якого метафори із семою ‘звук’ є незаперечними художніми домінантами.