Розвиток концепції резилієнсу в науковій літературі протягом останніх років

Abstract

Актуальність. Збільшення кількості досліджень резилієнсу останніми роками супроводжується переоцінкою його концепту, тому дослідники відмічають появу проблеми єдиного розуміння резилієнсу. Існує низка англомовних досліджень із фундаментальним аналізом накопичених визначень та концептуальних проблем резилієнсу, проте аналізу накопиченого за останні роки масиву україномовної наукової літератури, яка стосується резилієнсу, ще не було зроблено. Чітке термінологічне визначення резилієнсу та розмежування з близькими за значенням поняттями постає необхідною передумовою подальших досліджень щодо його надійної та достовірної оцінки й розробки нових підходів до терапії.

Мета. Систематизувати та порівняти представлені в українській та зарубіжній науковій літературі за останні роки підходи до концептуалізації поняття «резилієнс» і його розмежування з іншими термінами, та запропонувати рекомендації щодо подальших досліджень резилієнсу.

Матеріали і методи. Було проведено якісний та кількісний контент-аналіз наукової україномовної та англомовної літератури, опублікованої за період з 2016 по 15 грудня 2019 р., в якій викладено різні підходи до тлумачення поняття резилієнсу.

Результати та обговорення. Існують як розбіжні, так і спільні моменти у термінологічному змісті резилієнсу, представленому в україномовній літературі, та останніми світовими тенденціями щодо дефініції даного концепту. Як в англомовній, так і в україномовній літературі резилієнс відноситься до категорії адаптації, йому передує травматична подія або стресовий вплив, переважає визначення резилієнсу як динамічного процесу. Разом з тим, в україномовній літературі траєкторія резилієнсу тлумачиться переважно як стійкість до стресу, підтримання нормального функціонування в умовах психотравмуючого впливу, в той час як в останні роки в англомовній літературі значно переважає концептуалізація резилієнсу як повернення до попереднього рівня функціонування, швидкого відновлення.

Висновки. Базуючись на проведеному аналізі та синтезі інформації, ми пропонуємо визначати резилієнс як адаптивний динамічний процес повернення до початкового психосоціального функціонування після періоду дезадаптивного функціонування внаслідок дезорганізуючої дії психотравмуючих факторів. Ми рекомендуємо чітко розмежовувати резилієнс зі стресостійкістю, життєстійкістю, копінгом та посттравматичним зростанням і не вживати їх як синоніми резилієнсу для точної операціоналізації і уникнення термінологічної плутанини.