Можливості досягнення жорсткого контролю частоти серцевих скорочень у хворих із постійною формою фібриляції передсердь неклапанної етіології та супутньою серцевою недостатністю

Abstract

Мета дослідження – визначити предиктори досягнення жорсткого контролю ЧСС у хво-рих із постійною формою фібриляції передсердь (ПФФП) та супутньою серцевою недостатністю на момент виписки із стаціонару, виявити переваги застосування бісопрололу чи карведилолу для контролю ЧСС. Матеріал і методи. У дослідження послідовно включені 30 пацієнтів. Тривалість спосте-реження склала 238,3±17,0 днів, дизайн передбачав 3 візити. Титрування дози ББ прово-дилося 67,7±10,3 днів (інтервал між 1 і 2 ві¬зитами). Прийом максимальної або максималь-но переносимої дози ББ тривав 170,6±17,7 днів (інтервал між 2 і 3 візитами). Парні навантажувальні проби – тредміл-тест (ТТ) і тест 6-хвилинної ходьби (6МТХ) проводили-ся під час 2 і 3 візитів. Результати. Пацієнтів було поділено на дві групи – з серцевою недостатністю зі зниже-ною фракцією викиду СНзберФВ (n=159) та з серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду СНзнижФВ (n=64) лівого шлу¬ночка (ЛШ) за даними ЕхоКГ та підгрупи відповідно до призначеного ББ. Середня ЧСС за даними ЕКГ на момент виписки із стаціонару складала (78,6±11,1) уд/хв, у 148 (66,4 %) пацієнтів мав місце жорсткий кон-троль ЧСС, а у 75 (33,6 %) – м’який. Для контролю ЧСС застосовували наступні препара-ти: бісопролол у 171 (76,7 %) хворого, карведилол у 52 (23,3 %), дигоксин у 81 (36,3 %). Висока доза β-адреноблокаторів, тобто середньотерапевтична і вища, мала місце у 139 (81,3 %) випадках при застосуванні бісопрололу та у 24 (46,2 %) – при прийомі карведи-лолу. На момент виписки дозування препаратів для контролю ЧСС було наступним: бісопролол – (6,3±3) мг, карведилол – (23,7±15,8) мг, дигоксин – (0,21±0,10) мг. Висновки. На момент виписки жорсткого контролю ЧСС у пацієнтів із ПФФП досягнуто у 34,4 % і супутньою СНзнижФВ та у 63,5 % і супутньою СНзберФВ, а м’якого контролю ЧСС – у 65,6 % та 36,5 % хворих відповідно. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки у хворих із ПФФП та супутньою СНзнижФВ знижується за умо-ви використання карведилолу, порівняно з терапією бісопрололом (p=0,049) при стандартизації за іншими факторами ризику. При цьому, як наслідок, зростає застосування дигоксину (p=0,03) як допоміжного препарату для контролю ЧСС. Можливість досягнен-ня жорсткого контролю ЧСС на момент виписки для пацієнтів із ПФФП та супутньою СНзберФВ пов’язана із використанням високих доз (середня терапевтична і вище) β-адреноблокаторів (p<0,001); при стандартизації за іншими факторами ризику використан-ня бісопрололу не має значимої переваги, порівняно із терапією карведилолом (p=0,57), проте наявний дозозалежний ефект (p=0,02).