Тотальна екстраперитонеальна пластика пахвинної грижі без фіксації сітки

Abstract

ТОТАЛЬНА ЕКСТРАПЕРИТОНЕАЛЬНА ПЛАСТИКА ПАХВИННОЇ ГРИЖІ БЕЗ ФІКСАЦІЇ СІТКИ В.І. Паламарчук, В.А. Шуляренко, В.Г. Сіряченко, І.М. Ігнатов, О.В. Шуляренко Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Клініка «Медіком» Київська міська клінічна лікарня №8

Актуальність. В теперішній час відомо більш, ніж 400 способів пластики пахвинних гриж, але, незважаючи на це, частота рецидивів, наприклад, після широковживаної пластики за Бассіні з приводу пахвинних гриж становить 10% при первинних, 30% – при рецидивних грижах, 3–5% – при застосуванні методів герніопластики без натягу тканин і використанні синтетичних матеріалів. Після лапароскопічної герніопластики частота рецидивів становить від 1 до 5% Мета. Оцінити ранні результати хірургічного лікування пахвинної грижі у пацієнтів, котрим була виконана тотальна екстраперитонеальна пластика без фіксації сітки. Матеріали та методи. Проведено аналіз ранніх результатів хірургічного лікування 58 хворих (із них за класифікацією Nyhus, у 19 був тип II, у 21 – тип IIIa, у 18 – тип IIIb) з однобічною первинною пахвинною грижею, які були оперовані в клініці кафедри хірургії та судинної хірургії НМАПО імені П. Л. Шупика в період з 2011 по 2014 роки, у всіх випадках використовували поліестерову 3D-сітку, вкриту з обох боків абсорбуючим гідрофільним покриттям під загальною анестезією. У 26 (44,83%) було встановлено правобічний різновид цієї сітки, у 32 (55,17%) – лівобічний. У 19 хворих з грижею II типу за Nyhus та у 21 – IIIa типу було встановлено сітку розмірами 13><9 см, у 18 пацієнтів з грижею IIIb була використана сітка розмірами 15><10 см. Середній вік пацієнтів склав 45,9 років, всі – чоловіки. Троакар 10 мм Т1 для лапароскопа з балоном-дисектором вводили безпосередньо нижче пупка після розрізу шкіри і передньої стінки апоневротичної піхви прямого м’яза живота, проникаючи таким чином у передочеревинний простір. Балоном відшаровували очеревину і в порожнину, яка утворилась, нагнітали вуглекислий газ до 12 мм рт. ст. Перший робочий троакар 5 мм Т2 вводили по білій лінії живота по середині між пупком і лоном. Парієтальну очеревину мобілізували латерально до spina iliaca anterior superior. Другий робочий троакар Т3 5 мм вводили на рівні пупка на 2 см. вище spina iliaca anterior superior. Тупо виділяли грижовий мішок, від’єднували його від сім’яного канатика. Виділяли зв’язку Купера, іліопубічний канал. Сітчастий імплантат розміщували у преперитонеальному просторі в проекції проходження косої, прямої та стегнової гриж без фіксації. Зашивали троакарні рани. Результати. Жодної конверсії до відкритої герніопластики, жодного рецидиву грижі протягом 12 місяців, місцевих ускладнень після операції виявлено не було. У 2 (3,45%) хворих після операції була гостра затримка сечі, зумовлена аденомою передміхурової залози I степені, - в сечовий міхур було встановлено катетер Фолея. Всі пацієнти відновили свою звичну фізичну активність, не пов’язану з важкими фізичними навантаженнями, через 3-5 діб після операції. У 1 (1,72%) пацієнта, котрий через 7 діб скаржився на біль і дискомфорт в ділянці встановлення сітки, під ультрасонографічним контролем було виявлено серому преперитонеального пахвинного простору – над сіткою. Йому було виконано одноразове пункційне дренування сероми. Всі пацієнти потребували і отримували знеболювальний препарат Кеторолак перорально в середньому протягом 2,5 діб. Через 6 та 12 міс. після операції 6 (10,34%) хворих скаржились на відчуття чужорідного предмету в проекції герніопластики, котре не потребувало застосування аналгетиківі не зумовлювалось ускладненнями. Висновки. Тотальна екстраперитонеальна лапароскопічна пластика пахвинної грижі без фіксації сітки є малотравматичною операцією з низьким рівнем ускладнень, вимагає технічного забезпечення та навичок, а тому може застосовуватись в спеціалізованих герніологічних клініках.