Ендометріоз післяопераційного рубця: актуальність сьогодення

Abstract

У період 2020–2024 рр. частота ЕПР зросла в 5 разів. Пухлиноподібне утворення в ділянці рубця вияивли у 46 (100%) жінок, біль у ділянці рубця – у 42 (91,3%) пацієнток; ущільнення рубця – у 20 (43,5%) жінок; аномальні маткові кровотечі – в 11 (23,9%) пацієнток. Обтяжена спадковість була у 21 (45,7%) жінки з ЕПР; високий інфекційний індекс – у 42 (91,3%) пацієнток, супутня екстрагенітальна патологія –и у 17 (36,9%) жінок. В анамнезі виявили штучні аборти в 32 (69,6%) пацієнток, самовільні аборти (електровакуум-аспірація – 48,3%); – у 7 (15,2%) жінок, кесарів розтин – у 43 (93,4%) пацієнток. Серед гінекологічних захворювань: запалення матки та додатків відзначили у 19 (41,3%) жінок; патологію шийки матки – у 15 (32,6%) пацієнток; непліддя ІІ – у 8 (17,3%) жінок; операції на додатках – у 12 (26%) пацієнток. Клінічні симптоми з’явилися після попередніх операцій у середньому через 3,2 року. 60,9% жінок з ЕПР прооперовані за 2–4 роки після появи скарг, що вказує на несвоєчасність звернення до медичного закладу та на запізнілу діагностику. У 37,0% жінок рівень онкомаркера СА 125 був підвищеним (38,4 Од/мл). Усім жінкам видалили ендометріоми. Складність операції залежала від тривалості появи ЕПР до моменту операції. Чим триваліше клінічні прояви ЕПР, тим більш поширений патологічний процес, що потребувало залучення хірургів, урологів.