Генітоуринарний синдром після трансвагінальної гістеректомії

Abstract

Міома матки — найрозповсюдженіша пухлина в структурі гінекологічних захворювань, і частота її за останні десятиріччя зростає у жінок репродуктивного та перименопаузального віку, становлячи близько 35–45%, а радикальне хірургічне лікування зазвичай залишається методом вибору у цих жінок. Нами прооперовано 64 жінки репродуктивного віку з лейоміомою матки, яким виконано трансвагінальну гістеректомію без додатків. Майже кожна третя пацієнтка до п’ятого року моніторингу після гістеректомії відзначала неспроможність тазового дна та ознаки цисто-ректоцеле І–ІІ ступеню, синдром релаксації тазового дна, а ступінь вираженості генітоуринарних розладів напряму залежав від оперативних технік, віку, коли було проведено оперативне лікування та ступеня гіпоестрогенії. Підходи до реабілітації таких пацієнток після гістеректомії, що існують на сьогодні, носять суперечливий характер, висвітлюючи тільки окремі аспекти корекції її наслідків