Значення катехоламінових уражень мокарду в генезі смерті від механічної асфіксії внаслідок повішення

Abstract

В судово-медичній практиці випадки смерті від повішення є превалюючим видом механічної асфіксії. Генез смерті від повішення є багатокомпонентним.Повішення є сильним стресорним фактором для організму, від якого, активується симпатико-адреналова система, що призводить до синтезу цілого комплексу вазоактивних та стресорних речовин. Метою дослідження булоз'ясування наявності та ступеню прояву катехоламінових ушкоджень міокарду як еквівалента дії стресового фактору на серце. Об’єктом дослідження був серцевий м’яз з шести структурних відділів серця від осіб, які померли внаслідок повішення, гострої та хронічної ішемічної хвороби серця. Було проведено гістологічне дослідження ділянок міокарду із забарвленням гістологічних зрізів серця гематоксиліном-лужним фуксином-пікріновою кислотою, які вивчали під бінокулярним мікроскопом для виявлення фуксинофілії. Проведене нами вивчення гістологічних зрізів міокарду показало, що при повішенні в 4-х відділах серця визначався статистично вірогідний (р<0.05) розповсюджений характер фуксинофільних ушкоджень міокардуу вигляді суцільної гомогенної фуксинофілії. При надмірній симпатичній стимуляції серця внаслідок збільшеного синтезу катехоламінів, що відбувається під час повішення, за умов недостатньої перфузії міокарду в поєднанні з підвищеною його чутливістю до адренергічних стимулів, виникає пошкодження міокардувнаслідок прямої цитотоксичної дії катехоламінів на серце.Таким чином,ураження серцевого м'язу при повішенні у вигляді розповсюдженої фуксинофільної дегенерації кардіоміоцитів свідчить про суттєву роль катехоламінових уражень міокарду в генезі смерті при повішенні.