Діабетичний макулярний набряк при діабетичній ретинопатії та цукровому діабеті 2-го типу і вміст у крові L-селектину

Abstract

Резюме. Актуальність. Незважаючи на прогрес у розумінні патогенезу та лікуванні діабетичної ретинопатії (ДР) та діабетичного макулярного набряку (ДМН) за цукрового діабету 2-го типу (ЦД2), визначення специфічних і чутливих біомаркерів є важливим для прогнозування та ранньої діагностики. Мета дослідження: встановити роль L-селектину у розвитку діабетичного макулярного набряку при діабетичній ретинопатії і цукровому діабеті 2-го типу. Матеріали та методи. Дослідження включало 124 пацієнти (124 ока) із ЦД 2-го типу, у яких за Міжнародною клінічною шкалою тяжкості ДР Американської академії офтальмології (2002 рік) виявлена легка (29 очей, 1-ша група), помірна або тяжка (35 очей, 2-га група) непроліферативна ДР та проліферативна ДР (31 око, 3-тя група); контрольну групу становили 29 пацієнтів без ЦД. Усім пацієнтам були виконані загальноприйняті офтальмологічні дослідження, а також спектральнодоменна оптична когерентна томографія (ОКТ) з визначенням наявності та класифікації ДМН за ОКТ-критеріями: збільшення товщини сітківки за нормативною базою даних, наявність інтраретинальної рідини, а також додаткові параметри: центральна товщина сітківки (ЦТС, мкм) та макулярний об’єм (МО). Уміст L-селектину у крові визначали імуноферментним методом (Invitrogen ThermoFisher Scientific, СШA). Для статистичних досліджень використано програмні пакети MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba). Результати. Уміст L-селектину у сироватці крові пацієнтів з ДР та ЦД2 був вірогідно збільшений у всіх групах (у 1-й групі у 2,0 раза, у 2-й — у 2,3 раза і у 3-й — у 3,2 раза порівняно з контролем; p < 0,05) та корелював з показниками, що відображали тяжкість порушення вуглеводного обміну (вмістом глюкози та глікованого гемоглобіну), та товщиною сітківки. При розподілі за наявністю ДМН уміст L-селектину був вищим тільки при помірній НПДР і не відрізнявся при інших стадіях ДР. Наявність патогенетичного зв’язку збільшення вмісту L-селектину з розвитком ДМН було підтверджено у регресійному аналізі: виявлено зростання ризику виникнення ДМН із зростанням вмісту L-селектину (ВШ = 1,09; 95% ВІ 1,05–1,14 на кожну одиницю зростання, нг/мл). Висновки. Результати дослідження підтвердили сучасну концепцію щодо значення L-селектину як одного з ключових біомаркерів запалення, що відіграють роль у розвитку ДР і ДМН при ЦД2.