Досвід діагностики та лікування синдрому Гійєна — Барре з різним клінічним перебігом

Abstract

Проаналізовано чотири клінічні випадки синдрому Гійєна—Барре у двох жінок та двох чоловіків, які перебували на стаціонарному обстеженні та лікуванні у Київській міській клінічній лікарні No 6. У перших двох випадках короткий курс (2 тиж) стаціонарного лікування був пов’язаний із загальним середньої тяжкості станом пацієнтів, у яких симптоми обмежувалися порушеннями руху та чутливості у кінцівках. Слабкість у кінцівках і порушення ходи розвивалися поступово. Хворі зверталися до невролога не відразу після появи скарг. Електронейроміографічне обстеження мало вирішальне значення для встановлення діагнозу в цих випадках. У двох спостереженнях захворювання розвинулося після перенесених вірусних інфекцій, в одному випадку — на тлі перенесеного оперативного втручання після травми, в іншому випадку етіологію не визначено. У третьому і четвертому випадках його перебіг був тяжким. Характерними були скарги з залученням черепної іннервації, зокрема, на порушення ковтання. Тяжкість стану швидко наростала з розвитком периферичного тетрапарезу до тетраплегії та неефективності зовнішнього дихання. Стан свідомості пацієнтів майже не порушувався, і навіть при масивному ураженні черепних нервів хворі були доступні контакту через збережені рухи очима або пальцями стоп чи кистей. При виборі методу лікування у наших умовах більш доступним було застосування імуноглобуліну людини (Біовен). Препарат слід призначати на ранній стадії захворювання. Стаціонарне лікування у тяжких випадках тривало понад 3 міс. Окрім штучної вентиляції легень, вирішальне значення для сприятливого прогнозу мали масаж, зміни положення тіла кожні 1—2 год, лікувальна фізкультура, заняття з логопедом, міостимуляція, ампліпульс-терапія. Вкрай важливою була психотерапія: боротьба з депресією, психоло- гічна підтримка і формування позитивної мотивації у хворого.