Ортостатичний тремор: клінічні та діагностичні аспекти

Abstract

Стаття присвячена проблемі ортостатичного тремору (ОТ) — рідкісного, але клінічно значущого рухового розладу, що суттєво впливає на якість життя пацієнтів і часто залишається недіагностованим на ранніх етапах. Узагальнено сучасні уявлення про клінічні, нейрофізіологічні та діагностичні особливості ОТ, зокрема його характерний високочастотний синхронний тремор нижніх кінцівок, що виникає в положенні стоячи та зникає під час ходьби або сидіння. Приділено увагу складнощам діагностики, ролі електронейроміографії як ключового методу підтвердження діагнозу, а також питанням диференційної діагностики з есенціальним тремором, хворобою Паркінсона, синдромом неспокійних ніг, мозочковим та психогенним видами тремору, а також метаболічними і медикаментозними причинами тремору. Наведено клінічний випадок 45-річної пацієнтки з типовими проявами ОТ, в якої тривалий час відмічалася затримка встановлення правильного діагнозу. Описано результати клінічного, лабораторного та інструментального обстеження, включно з електронейроміографією та треморографією, що дозволило підтвердити ізометричний тремор дії у м’язах нижніх кінцівок. Наведений випадок підкреслює необхідність підвищення клінічної настороженості лікарів щодо ОТ та важливість комплексного підходу до діагностики для своєчасного встановлення діагнозу й оптимізації ведення пацієнтів.