Метаболічні порушення, спричинені гострим панкреатитом, та їх корекція за допомогою ентерального харчування пацієнтів

Abstract

Огляд присвячено дослідженню особливостей нутритивної підтримки пацієнтів з гострим панкреатитом. Виникнення синдромів гіперметаболізму та гіперкатаболізму у хворих на гострий панкреатит пов’язано з вивільненням прозапальних цитокінів, що призводить до підвищення споживання енергії та основного обміну речовин, які залежать як від ступеня тяжкості перебігу, так і від тривалості захворювання. Ступінь розладів харчового статусу у пацієнтів з гострим панкреатитом варіює залежно від етіологічних факторів та тяжкості захворювання і вимагає диференційованого підходу до їх корекції. При розвитку синдрому гіперметаболізму витрати енергії можуть підвищуватись на 77–158%. Нутритивна підтримка є важливим компонентом терапії гострого панкреатиту, метою якої є забезпечення адекватного споживання калорій, модулювання реакції на окисний стрес та протидія катаболічним ефектам під час перебігу захворювання. Відновлення кишкової абсорбції у хворих на тяжкий гострий панкреатит відбувається в середньому через 48 год від початку комплексної консервативної терапії, що є оптимальним терміном для початку ентерального харчування. Проведення назогастральної нутритивної підтримки у пацієнтів з тяжким перебігом гострого панкреатиту є безпечним та призводить до зниження частоти виникнення локальних інфікованих ускладнень на 25,8%, тривалості перебування в стаціонарі на 16 діб та летальних випадків на 21,4% порівняно з парентеральним харчуванням. Використання антифлатулентів у складі суміші для ентерального харчування дає змогу покращити лабораторні показники сироватки крові, зменшити частоту розвитку кишкових ускладнень на 21,5%. Нутритивну підтримку слід розпочинати з назогастрального введення харчової суміші, а у разі виникнення ускладнень (непереносимість, аспірація тощо) – назоєюнального введення. Парентеральне харчування слід використовувати у випадку, якщо ентеральне харчування неможливе або відтерміновується.