Система інтегральної міждисциплінарної оцінки наслідків церебрального інсульту після лікування в інтегрованому інсультному блоці

Abstract

Мета роботи – вивчити можливість інтегральної оцінки стану пацієнта після інсульту та розробити спосіб інтегральної оцінки стану пацієнта після стаціонарного лікування з приводу мозкового інсульту з урахуванням його наслідків, які оцінювали за допомогою шкал та індексів. Матеріали та методи. Дослідження проведене в Інсультному центрі (ІЦ) – відділенні багатопрофільної клініки «Оберіг», яке функціонує відповідно до принципів інтегрованого інсультного блоку. Учасниками дослідження були 852 пацієнти (42,5 % жінок і 57,5 % чоловіків, медіана віку – 66,7 року) із мозковим інсультом, госпіталізовані до ІЦ у 2010–2018 рр. Кінцеві оцінки за 8 валідними шкалами та індексами проспективно внесено до спеціально створеної бази даних. Для визначення інтегральної оцінки стану пацієнтів використано методи кластерного аналізу (зокрема нейронні мережі Кохонена). Статистичний аналіз значень оціночних шкал та індексів у виділених кластерах проведено з використанням критерію Крускала– Уолліса, подальші порівняння – з використанням критерію множинних порівнянь Данна. Результати. У 81 % пацієнтів діагностовано ішемічний інсульт, у решти – геморагічний. Згідно з обраним методом, необхідним і достатнім був розподіл даних у 4 кластери. Учасників дослідження відповідно до їх стану перед випискою з ІЦ на підставі сукупності оцінок віднесли до таких кластерів: К1 (n = 366), К2 (n = 93), К3 (n = 104) або К4 (n = 289). Найбільш значущими показниками, котрі характеризують стан пацієнтів з мозковим інсультом після стаціонарного лікування, були оцінка за NIHSS (National Institutes of Health Stroke Scale), модифікованою шкалою Ренкіна, індексом Бартела, Berg Balance Scale та Functional Ambulation Classifi cation. За цими показниками, котрі мали статистично значущі (p < 0,001) відмінності у 4 кластерах, стан пацієнтів, віднесених до кластера К4, був найкращим (p < 0,05); осіб, віднесених до кластера К1, – гіршим (p < 0,05), а пацієнтів, котрі потрапили до кластерів К2 і К3, – набагато гіршим (p < 0,05) порівняно із кластером К4. Висновки. На підставі інтегральної оцінки неврологічних порушень та повсякденної життєдіяльності пацієнтів з мозковим інсультом за станом після стаціонарного лікування мож- на віднести до одного з чотирьох кластерів. Виявлення предикторів потрапляння пацієнта в кластери, які відповідають поганому стану після стаціонарного лікування, сприятиме появі способів поліпшення їх прогнозу.