Ефективність двохетапної програми психокорекції резилієнсу ветеранів війни з черепно-мозковою травмою у віддаленому періоді

Abstract

Дослідники стверджують, що програми психокорекції, які розвивають резилієнс, можуть посилювати ефект стандартного лікування та сприяти реадаптації ветеранів із черепно-мозковою травмою. Водночас таких програм наразі небагато. Мета статті – оцінити ефективність розробленої нами двохетапної програми психокорекції резилієнсу ветеранів війни із черепно-мозковою травмою у віддаленому періоді. Ми припустили, що, порівняно з пацієнтами, які отримували стандартне лікування та реабілітацію в стаціонарних умовах, ті, хто отримував стандартне лікування й був залучений до розробленої програми психокорекції, повідомлятимуть про кращий резилієнс та покращення клінічних симптомів. Загалом 146 ветеранів з черепно-мозковою травмою взяли участь в рандомізованому контрольованому дослідженні та були розподілені або до групи дослідження, яка отримувала двохетапну програму психокорекції резилієнсу і стандартне лікування та реабілітацію, або до групи порівняння, яка отримувала лише стандартне лікування та реабілітацію. Психодіагностичне обстеження проводилося тричі: перед рандомізацією, після проведеного лікування та через 3 місяці. Для оцінки ефективності лікування були використані шкала резилієнсу Коннор-Девідсона (CD-RISC), опитувальник нейроповедінкових симптомів (NSI), Монреальська шкала когнітивної оцінки (MoCA), госпітальна шкала тривоги та депресії (HADS), шкала позитивного та негативного афекту (PANAS), опитувальник симптомів посттравматичного стресового розладу (PCL-5), шкала оцінки рівня якості життя (CQLS). Порівняння груп було виконано із використанням моделей лінійної регресії зі змішаними ефектами. Покращення всіх результатів після проведеного лікування та психокорекції спостерігалося як у групі дослідження, так і в групі порівняння. Після поправки на вихідний рівень когнітивного функціонування, стать, клінічну форму черепно-мозкової травми і час з моменту останньої травми група дослідження продемонструвала кращі показники за CD-RISC, MoCA, PCL-5, PANAS, але не продемонструвала клінічно значущого покращення за NSI, HADS і CQLS як одразу після проведеного лікування та психокорекції, так і через 3 місяці. Різниця між групами в результатах, пов'язаних з резилієнсом (таких як позитивний афект та якість життя) тільки збільшувалася з часом, що свідчить про сприятливий прогноз. Таким чином, одночасний вплив на когнітивні та емоційні фактори резилієнсу в одній програмі психокорекції покращує резилієнс ветеранів війни з черепно-мозковою травмою, роблячи ветеранів більш адаптованими та ефективними в менеджменті як стійких клінічних симптомів, так і супутнього посттравматичного стресу. Доповнення стандартного стаціонарного лікування та реабілітації розробленою програмою психокорекції забезпечує покращення клінічних результатів та більш сприятливі прогнози, ніж лише дотримання стандартних стратегій лікування.