Гіперкоагулолабільність у хворих із фібриляцією передсердь і супутнім ожирінням: шлях до геморагій чи тромбоемболій?

Abstract

Незважаючи на високу гіперкоагулолабільність плазми крові у хворих із ФП, вивченню процесів плазмового гемостазу крові приділялась донедавна недостатня увага, особливо в пацієнтів із коморбідним ожирінням чи надмірною масою тіла. Мета роботи – встановити особливості впливу супутнього ожиріння на показники плазмового гемостазу у хворих із ФП, на підставі чого виділити прогностично значущі фактори ризику несприятливого перебігу аритмії. Матеріали та методи. Обстежили 75 пацієнтів із постійною ФП. Для виведення прогностично значущих факторів ризику виконали ретроспективний аналіз історій хвороб 421 стаціонарного пацієнта з ФП. Результати. Наявність супутнього ожиріння у хворих із ФП супроводжується прискоренням етапу протромбіназоутворення як за внутрішнім, так і за зовнішнім шляхом гемокоагуляції. При цьому посилення прокоагулянтних властивостей крові асоціюється із вірогідним підвищенням вмісту ФГ і РФМК на тлі виснаження фібринолітичної та антикоагулянтної активності крові, що є відбиттям змін на рівні всіх ланок гемокоагуляції. Найбільш діагностично значущими коагуляційними факторами ризику розвитку тромботичних ускладнень у хворих із ФП і супутнім ожирінням можна вважати показник МНВ <0,8 перед призначенням варфарину, утримання МНВ у межах <2,0 протягом 5 діб застосування варфарину, рівень АТ ІІІ перед початком лікування <65 %, активність ХІІа-залежного фібринолізу >30 хвилин. Прогностично значущими факторами ризику виникнення малих кровотеч у пацієнтів із ФП і супутнім ожирінням на тлі приймання варфарину є ІМТ ≥40 кг/м2, рівень АТ ІІІ ≤40 % та ≥130 %, натомість у хворих із ФП і нормальною масою тіла кількість малих кровотеч збільшується при варіабельності МНВ за межами 2,0–3,0 та рівні АТ ІІІ ≥130 %, а також весною. Висновки. Для хворих із ФП характерне помірне підвищення тромбогенного потенціалу крові, що супроводжується значним пригніченням антикоагулянтної її активності, при цьому збільшення ІМТ призводить до дальшого погіршення прокоагулянтних властивостей виснаженням фібринолітичної та антикоагулянтної активності крові.