Взаємозв’язок гідратаційного статусу пацієнтів, які лікуються методом перитонеального діалізу з інтенсивністю оксидативного стрессу та адекватністю методу

Abstract

Метою нашої роботи було дослідити взаємозв’язок стану гідратації, визначеного за допомогою біоімпедансометрії, з біомаркерами окидативного стресу та адекватністю перитонеального діалізу (ПД). Методи. У обсерваційне дослідження випадок-контроль залучено 85 ПД пацієнтів з 2 діалізних центрів Україні. Серед обстежених пацієнтів було 56/85 (65,9%) чоловіків і 29/85 (34,1%) жінок. Усі пацієнти лікувались ПД більше 3 місяців (медіана 25,4 [14,0-49,5] місяців). Середній вік становив 48,8 ± 12,5 років. Показники складу тіла вимірювали за допомогою багаточастотного біоімпедансу (BCM®, Fresenius Medical Care, Німеччина). Гіпергідратацією вважали OH / ECW> 15%. Концентрацію малонового діальдегіду в сироватці крові (МДАс) і еритроцитах (МДАе) визначали у якості маркера перекисного окислення ліпідів. Визначали, також, концентрації церулоплазміну (ЦП), трансферину (Тф) і сульфгідрильних груп (SH-груп) у крові та сумарну активність пероксидази в еритроцитах (СПА). Крім того, для визначення інтраперитонеальної індукції оксидативного стресу ми вивчали МДА та СПА у ексфузаті пацієнтів. Результати. Серед 85 учасників ПД було 38 (44,7%) пацієнтів у еуволемічному стані та 47 (55,3%) гіпегідратованих хворих. У ПД пацієнтів з гіперволемією визначено достовірне підвищення МДА у сироватці крові та у уксфузаті (р = 0,01 і р = 0,001 відповідно), тоді як концентрації ЦР сироватки та СПА ексфузату були значно зниженими (р = 0,008 і р = 0,04 відповідно). Крім того, ECW мав зворотній кореляційний зв’язок з SH-групами (r = -0,37; p = 0,003) та MDA сироватки (r = -0,48; p = 0,004). Ввідношення шансів зниження адекватності методу протягом року лікування ПД було у 3,6 разів вищим у пацієнтів з гіпергідратацією, ніж у нормоволемічних хворих: OR = 3,6 (95% ДІ 1,3-10,3; р = 0,01). Висновки. Гіпергідратація, визначена за допомогою біоімпедансометрії, сприяє підвищенню інтенсив- ності системних й інтраперитонеальних оксидативних процесів, що може бути одним з можливих пояснень зниження адекватності методу ПД.