Вибір оптимального методу періопераційного знеболення при торакотоміях

Abstract

Вступ. Злоякісні новоутворення легень займають передове місце серед злоякісних новоутворень та частіше зустрічається у чоловіків віком від 30 до 74 років. Практично всі пацієнти з онкологічним захворюванням легень потребують хірургічного лікування. Дисфункція легень зумовлена погіршенням евакуації бронхіального секрету та порушенням функції діафрагми внаслідок больового синдрому. Однією з головних причин розвитку ускладнень – є післяопераційний біль. На даний час запропоновано багато методів контролю післяопераційного болю, але пошук кращого методу все ще продовжується. Мета роботи. Покращити результати періопераційного анестезіологічного забезпечення у пацієнтів при торакотомії шляхом вибору оптимального методу знеболення. Матеріали та методи. 45 пацієнтів з онкологічним захворюванням легень, яким виконано оперативне втручання у вигляді торакотомії. Пацієнтів було рандомізовано на 4 групи. Група А: згідно концепції pre-emptive analgesia отримувала по 1000 мг парацетамолу в/в за 1 годину до розрізу, а також в/в введення декскетопрофену 50мг та епідуральне знеболення: шляхом введення 40 мг 2% розчину лідокаїну при встановленні катетера, а в післяопераційному періоді – ропівакаїн 2мг/мл (3-7 мл/год). Група В: епідуральне знеболення: введення 40 мг 2% розчину лідокаїну при встановленні катетера, в післяопераційному періоді – ропівакаїн 2мг/мл (3-7 мл/год). Група С: згідно концепції pre-emptive analgesia – 1000 мг парацетамолу в/в за 1 годину до розрізу, а також в/в введення декскетопрофену 50мг. Група D: без pre-emptive analgesia та без епідурального знеболення. Ступінь вираженості больового синдрому був оцінений за допомогою нумерологічної рейтингової шкали (НРШ) через 3, 6, 12, 24 і 32 години. Результати та обговорення. Статистично значущих відмінностей не відмічено в підгрупах за віком, масою тіла, тривалістю оперативного втручання та крововтратою (p>0,05). Пацієнти групи А не потребували додаткового знеболення морфіном, та відмічали найменший рівень болю за шкалою НРШ, хоча лише через 32 години достовірно відрізнялись від груп B, C, та D (p<0,05). Між групами В та С не доведено достовірної різниці за оцінкою НРШ (p<0,05), проте в групі С лише один пацієнт потребував додаткового знеболення опіоїдними анальгетиками. Висновки. Ефективність поєднання pre-emptive аналгезії та епідурального знеболення свідчать про достатній рівень знеболення у пацієнтів після оперативного втручання на легенях. Мультимодальний підхід до періопераційного знеболення пацієнтів в торакальній хірургії без застосування епідуральної анестезії дозволяє зменшити застосування опіоїдів порівняно лише з епідуральним знеболенням.