Пароксизмальна симпатична гіперактивність внаслідок ішемічного інсульту

Abstract

Вступ. Пароксизмальна симпатична гіперактивність (ПСГ) може виникнути внаслідок отриманої травми головного мозку, гіпоксичного ураження головного мозку, гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК). Клінічна карти на ПСГ зумовлена надмірною симпатичною активністю та включає транзиторні пароксизми тахікардії, гіпертензії, гіпервентиляції, гіпертермії та надмірного потовиділення. ПСГ є неврологічним невідкладним станом, що в переважній більшості випадків є діагнозом виключення. Відсутність адекватного виявлення та лікування захворювання призводить до високого рівня смертності. Діагноз є виключно клінічним, тому інші патології, що включають подібну клінічну картину, повинні бути виключені. На даний момент найбільш широко прийнятими діагностичними критеріями ПСГ є критерії, запропоновані Baguley та співавторами Опис випадку. Хворий Д., 29 років, госпіталізований з діагнозом ГПМК за ішемічним типом в басейні правої середньої мозкової артерії. У хворого виникали напади, що характеризувалися тахікардією, гіпертензією, тахіпное з асинхронією з апаратом, вираженим потовиділенням та гіпертензією щодня з частотою 2-3 рази на добу та закінчувались приблизно через 30-40 хвилин від початку. Діагноз ПСГ був встановлений відповідно до оцінки за шкалою запропонованою Baguley та співавторами, 25 балів (17 та більше балів – вірогідний діагноз ПСГ). Висновки. Вважається, що причиною ПСГ є порушення функції пригнічення корою нижче розташованих струк тур головного мозку, як наслідок виникають пароксизми симпатичної активації, що проявляються тахікардією, гіпертензією, гіпервентиляцією, вираженою пітливістю, гіпертермією. В даному клінічному випадку розрішення пароксизмів спостерігалося швидше при комбінації морфіну та пропофолу. Важливим аспектом терапії є адекватна регідратаційна терапія для компенсації втрат рідини через гіпертермію та потовиділення, а також призначення бета-блокаторів на постійній основі.