Вплив гострих перипанкреатичних скупчень рідини на внутрішньочеревний тиск у хворих з ускладненим перебігом гострого панкреатиту

Abstract

Актуальність. Гострий панкреатит – це системне захворювання з високим ризиком розвитку ускладнень та летальних випадків. Частота розвитку внутрішньочеревної гіпертензії у пацієнтів даної категорії становить 60-70% та веде до збільшення рівня летальності до 62% [1]. Гострі перипанкреатичні скупчення рідини, що зустрічаються у 65,2-88,9% пацієнтів з середнім та тяжким перебігом гострого панкреатиту в ранньому періоді захворювання, є однією із причин підвищення внутрішньочеревного тиску [2]. На сучасному етапі, при лікуванні гострих перипанкреатичних скупчень рідини перевагу надають консервативним методам, що пов’язано з даними, згідно яких застосування оперативного лікування в ранні терміни перебігу гострого панкреатиту веде до збільшення кількості ускладнень, летальних випадків та тривалості перебування пацієнтів у стаціонарі [3]. Однак існують дослідження, що доводять безпечність та ефективність застосування парацентезу та дренування черевної порожнини у даної категорії пацієнтів [4]. Мета: оцінити вплив гострих перипанкреатичних скупчень рідини на внутрішньочеревний тиск та ефективність парацентезу з дренуванням черевної порожнини, як методу лікування внутрішньочеревної гіпертензії у хворих з ускладненим перебігом гострого панкреатиту в ранньому періоді захворювання. Матеріали та методи. У дослідження були включені 60 пацієнтів з ускладненим перебігом гострого панкреатиту, які були розділені в залежності від особливостей обраної лікувальної тактики на дві групи: основана група (додатково виконувався парацентез, дренування черевної порожнини) – 30 пацієнтів, група порівняння (застосовувалась консервативна терапія) – 30 пацієнтів. Критеріями включення в дослідження були: пацієнти обох статей віком від 25 років, що поступили в стаціонар по швидкій допомозі з діагнозом гострий панкреатит тривалістю до 7 діб від початку захворювання та наявністю ексудату в черевній порожнині за даними ультразвукового дослідження, перебіг захворювання – середньої тяжкості та тяжкий. Критеріями виключення були хронічні соматичні захворювання в фазі декомпенсації, відмова пацієнта від участі в дослідженні. Пацієнти двох груп достовірно не відрізнялись за віком, статтю, етіологією, індексом маси тіла та прогностичними показниками (сума балів за шкалою APACHE II) тяжкості перебігу захворювання на момент госпіталізації (р>0,05). В досліджуваних групах порівнювали показники внутрішньочеревного тиску та виконували порівняльний аналіз залежності його змін від кількості видаленого ексудату з черевної порожнини. Результати. Розвиток внутрішньочеревної гіпертензії спостерігався у 19 (63,3%) пацієнтів основної групи та у 18 (60%) пацієнтів групи порівняння. При застосуванні парацентезу та дренування черевної порожнини в ранньому періоді у хворих з ускладненим перебігом гострого панкреатиту отримано достовірну різницю між показниками внутрішньочеревного тиску в досліджуваних групах через одну добу (8,7±1,5 проти 14,7±3,3 мм рт.ст. (p<0,0001)) та через 7 діб (10,5±1,3 проти 12,7±2,5 мм рт.ст. (p=0,0001)). При цьому у пацієнтів основної групи спостерігалось зниження внутрішньочеревного тиску в першу добу після виконання парацентезу з наступним його підвищенням через три доби та стабілізацією через 6 діб, що на наш погляд можна пояснити впливом інших факторів, що діють на внутрішньочеревний тиск у пацієнтів з гострим панкреатитом (больовий синдром, парез кишечника, рухливість черевної стінки, вісцеральний набряк, рідинне перевантаження та інше) та розвитком компенсаторних механізмів, направлених на стабілізацію внтурішньочеревного тиску. Також нами була виявлена середня негативна кореляція між кількістю ексудату, що був видалений з черевної порожнини, та змінами внутрішньочеревного тиску у хворих основної групи з коефіцієнтом Пірсона r= - 0,4418, що в цілому підтверджує думку про значення різноманітних факторів у виникненні внутрішньочеревної гіпертензії у пацієнтів з гострим панкреатитом. Висновки. Одним з факторів, що веде до підвищення внутрішньочеревного тиску у хворих з ускладненим перебігом гострого панкреатиту, є накопичення ексудату в черевній порожнині. Виявлена середня негативна кореляція між кількістю ексудату, що був видалений з черевної порожнини та змінами внутрішньочеревного тиску з коефіцієнтом Пірсона r= - 0,4418 у хворих з ускладненим перебігом гострого панкреатиту. При застосуванні парацентезу та дренування черевної порожнини в ранньому періоді у хворих з ускладненим перебігом гострого панкреатиту отримано достовірну різницю між показниками внутрішньочеревного тиску в досліджуваних групах через одну добу (8,7±1,5 проти 14,7±3,3 мм рт.ст. (p<0,0001)) та через 7 діб (10,5±1,3 проти 12,7±2,5 мм рт.ст. (p=0,0001)).

References: 1. Lee, A. H. H., Lee, W. S., & Anderson, D. (2019). Severe pancreatitis complicated by abdominal compartment syndrome managed with decompressive laparotomy: a case report. BMC surgery, 19(1), 113. https://doi.org/10.1186/s12893-019-0575-8 2. Kolosovych, I. V., Hanol, I. V., Cherepenko, I. V., Lebedieva, K. O., & Korolova, K. O. (2022). INTRABDOMINAL PRESSURE AND ITS CORRECTION IN ACUTE SURGICAL PATHOLOGY. Wiadomosci lekarskie (Warsaw, Poland: 1960), 75(2), 372–376. 3. Boxhoorn, L., Voermans, R. P., Bouwense, S. A., Bruno, M. J., Verdonk, R. C., Boermeester, M. A., van Santvoort, H. C., & Besselink, M. G. (2020). Acute pancreatitis. Lancet (London, England), 396(10252), 726–734. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(20)31310-6 4. Lu, Z., Zhu, X., Hua, T., Zhang, J., Xiao, W., Jia, D., & Yang, M. (2021). Efficacy and safety of abdominal paracentesis drainage on patients with acute pancreatitis: a systematic review and meta-analysis. BMJ open, 11(8), e045031. https://doi.org/10.1136/bmjopen-2020-045031