Гепаторенальний синдром. Диференційований підхід до лікування

Abstract

Вступ. Обрання тактики лікування та дослідження патогенезу ГРС, як патологічного стану захворювання, важливо для попередження розвитку ускладнень всіх систем організму. Адже ГРС, як синдром, проявляється безпосереднім ураженням на екскреторну систему, зокрема на нирки та з подальшим ризиком розвитку ниркової недостатності. Особливо чутливими до виникнення ГРС — це пацієнти з хронічними захворюваннями печінки. Мета. Проаналізувати причино-наслідковий зв’язок виникнення та розвитку ГРС та узагальнити стратегії лікування на підставі доказової медицини. Матеріали та методи. Бібліографічний – проведено теоретичний аналіз та здійснено узагальнення даних літератури. При дослідженні використано опис та аналіз. Результати та їх обговорення. Основними критеріями ГРС вчені диференціюють наступним чином. Рівень сироваткового креатиніну більше 133 мкмоль/л; не відмічається зниження рівня сироваткового креатиніну нижче 133 мкмоль/л після дводенної відміни діуретиків на тлі інфузійної терапії альбуміном (рекомендована доза альбуміну – 1 г/кг маси тіла на добу до максимальної 100 г/добу); відсутність інших причин для розвитку ниркової недостатності: шок, сепсис, поліорганна недостатність, гіповолемія внаслідок екстраренальних втрат, використання нефротоксичних агентів; відсутність паренхіматозних захворювань нирок, що проявляються протеїнурією більше 500 мг/день, мікрогематурією (більше 50 еритроцитів у полі зору) та/або змінами структури та судинної архітектоніки нирок на УЗД; наявність ЦП з асцитом [12]. Висновки. Контроль за показниками пацієнта, призначення тактики лікування в залежності від типу ГРС надає можливість стабілізувати стан пацієнта.