Діалогічна взаємодія як передумова конституювання особистості фахівця: ретроспектива та перспектива

Abstract

У статті розглядається значення діалогічної взаємодії в процесі конституювання особистості фахівця з позиції потенційної можливості конвергенції універсальних і професійних (локальних) цінностей. Для реалізації цієї мети подано ретроспективу основних підходів і рецепцій щодо людиновимірного значення діалогу, який покликаний стати місцем зустрічі, інтерсуб’єктивним простором конституювання компетенцій його учасників. Обґрунтовується думка, що у світлі феноменології спілкування між людьми діалог може стати тією комунікативною універсалією, яка оптимізує процеси навчання та виховання сучасного фахівця, не редукуючи їх лише до набуття спеціальних знань і навичок. Саме досвід діалогічної взаємодії викладача і студента, викладача і студентської групи може закласти підвалини та створити універсальну парадигму освоєння молодою людиною не тільки сцієнтистських, а й аксіологічних компонентів інформації, що трансформується в особистісне знання.