Діагностика синдрому надмірного бактеріального росту і лактазної недостатності у хворих із синдромом подразненого кишечнику у практиці сімейного лікаря

Abstract

Мета дослідження: підвищення якості діагностики синдрому подразненого кишечнику (СПК) з урахуванням стану кишкової мікробіоти і лактазної недостатності шляхом науково-практичного обґрунтування застосування водневих дихальних тестів у рутинній практиці сімейного лікаря. Матеріали та методи. Обстежено 150 пацієнтів із СПК. У 32 хворих на СПК використано водневі тести з лактулозою і глюкозою. Тести виконували за допомогою апарата Advanced Hydrogen Breath Testing (Micro H2 Meter). З метою дослідження діагностичної цінності лактозного дихального тесту (ЛДГ) в якості методу порівняння було обрано біохімічне дослідження активності лактази в біоптаті постбульбарного відділу дванадцятипалої кишки (ДПК). Було обстежено 30 осіб (15 чоловіків та 15 жінок) із синдромом подразненої кишки та анамнестично запідозреною ЛН. Результати. СПК частіше зустрічався у жінок (67,3%), співвідношення жінок і чоловіків серед обстежених хворих становило 2:1. З різних форм СПК переважав варіант СПК-З у 69 (46,0%) хворих, пацієнтів з СПК-Д було 32 (21,3%), а осіб із СПК-Зм було 49 (32,7%). У хворих на СПК було знай дено СНБР у 37,5% випадків. Була встановлена чутливість, специфічність глюкозного дихального тесту: чутливість становить 83,3%, специфічність – 84,9%. Була встановлена чутливість, специфічність лактозного дихального тесту: чутливість становить 85,7%, специфічність – 81,3%. Зниження активності лактази виявлено у 50% хворих на СПК. Заключення. У хворих на синдром подразненого кишечнику для діагностики синдрому надмірного бактеріального росту і лактазної недостатності доцільно використовувати водневі глюкозний та лактулозний дихальні тести, окремо чи в поєднанні, що підвищує достовірність результатів діагностики. вони є неінвазивними, високоінформативними та корелюють з мікробіологічними методами.