Патогенетичне обґрунтування місцевої імунокорекції в комплексній терапії грибкових уражень ротової порожнини

Abstract

Мета: за допомогою клінічних і лабораторних досліджень обґрунтувати застосування препарату лізоциму в комплексній терапії кандидозу слизової оболонки порожнини рота. Методи. У роботі використані клінічні (обстеження та лікування 37-и пацієнтів з діагнозом кандидозу порожнини рота), лабораторні (мікроскопія мазків-відбитків, визначення питомої активності лізоциму у змішаній слині та реакції міграції лейкоцитів у порожнину рота), методи досліджень. Результати. Клінічне одужання (підтверджене лабораторно) більшості хворих основної групи досягнуто на 5-й день лікування. У контрольній групі тривалість курсу становила вдвічі більше. Показник активності лізоциму в основній групі після лікування наблизився до нормального рівня й у середньому склав 13,7 мг/л, а в контролі – 12,2 мг/л (норма – 15–16 мг/л). Зміни показників міграції лейкоцитів у порожнину рота в пацієнтів основної групи також характеризувались більш позитивною динамікою в порівнянні з контролем: відсоток живих нейтрофільних лейкоцитів після лікування в осіб основної групи був вище (69 % до лікування та 85 % – після лікування), ніж показник контрольної (67 % до лікування та 76 % після лікування). Висновки. На основі проведених клініко-лабораторних досліджень патогенетично обґрунтованo застосування вітчизняного препарату лізоциму в комплексній терапії кандидозу слизової оболонки порожнини рота та встановлено його високу ефективність. Ключові слова: лізоцим, слизова оболонка порожнини рота, місцевий імунітет, лікування кандидозу порожнини рота.