Рубці щелепно-лицевої ділянки у дітей (клініко-лабораторна оцінка та prp-терапія)

Abstract

Актуальність. За даними різних авторів після операцій на обличчі у 30 % випадків формуються гіпертрофічні рубці, у 35 % однією з причин виникнення велофарингеальної недостатності (ВФН) є деформуючі рубці в ділянці м’якого піднебіння. Серед багатьох відомих на сьогодні методів регенеративної терапії найбільш ефективним є введення в рубці плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP). Мета дослідження. Провести клініко-лабораторну оцінку гіпертрофічних рубців шкіри обличчя після хейлоринопластики, велопластики та визначити ефективність внутрішньорубцевого введення PRP. Матеріали та методи. Проведено обстеження та лікування 11 дітей віком від 4 до 17 років, з них 6 дітей з гіпертрофічними рубцями обличчя після первинної хейлоринопластики та 5 дітей з рубцями м’якого піднебіння після велопластики. Клініколабораторне обстеження рубців проводилось за модифікованою Ванкуверською шкалою, результатами допплерографії, МРТ на 8 і 15-й день застосування PRP терапії. Результати. Аналіз показників виявив, що до введення плазми показники рубців коливались в межах від 10 до 13 балів. За даними допплерографії щільність тканин в зоні рубця в 67% випадків була гіперехогенною, в 33% - гіпоехогенною. Середні лінійні розміри рубця в мм дорівнювали 9,4х3,01 (площа рубця становила 28,29мм²), кровотік в рубцях не візуалізувався, а в дотичних тканинах у 100% випадків реєструвались поодинокі локуси кровотоку. Через 8 днів після першого сеансу плазмотерапії загальна кількість балів показників рубця були в межах від 8 до 10. Аналіз результатів допплерографії показав незначне зменшення лінійних розмірів рубця за рахунок товщини (на 0,5 мм), середні лінійні розміри дорівнювали 9,4х2,51 мм (площа рубця становила 23,59мм²); візуалізовано посилення кровотоку в дотичних тканинах за рахунок незначного збільшення локусів кровотоку. Після другого сеансу РRP у всіх пацієнтів середня кількість балів складала 9. За результатами допплерографії лінійні розміри рубця зменшились переважно за рахунок товщини та становили 6,27х2,00 мм (площа рубця 12,54мм²). У 50% випадків визначено посилення кровотоку в дотичних тканинах за рахунок збільшення локусів кровотоку та кількості судин. У 5 пацієнтів після велопластики клінічно виявлено слабку рухомість м’якого піднебіння, ішемізовану слизову оболонку. У всіх дітей визначався гіперінтенсивний сигнал (HU 438±21.12) рубцевої тканини в ділянці м’язового апоневрозу м’якого піднебіння, неправильної форми з чіткими межами. Після першої ін’єкції PRP на 7 день у всіх дітей відмічено часткове відновлення кольору слизової оболонки м’якого піднебіння над рубцем до блідо-рожевого. На МРТ виявлено зменшення інтенсивності сигналу до HU 352±15.71, межі рубця стали нечіткі. Друге введення PRP в рубцеву тканину м’якого піднебіння було проведено через 7-8 днів. Клінічне та логопедичне обстеження не показало значних змін порівняно з ефектом після першого введення. Інтенсивність сигналу після другого введення була в межах HU 348±22.14, що вказує на статистичну недостовірність між ними. Висновки. Відмічено позитивний результат використання ін’єкційної форми PRP –терапії при гіпертрофічних рубцях шкіри та м’якого піднебіння. Структура рубцевої тканини після введення PRP в рубці шкіри зазнає незначних змін переважно за рахунок зменшення його товщини, збільшення локусів кровотоку та кількості судин в дотичних тканинах. За отриманими клінічними, логопедичними, МРТ даними для зменшення щільності рубцевої тканини у дітей з ВФН достатньо одного введення PRP.