Морфологічні особливості та аеробна продуктивність у футболістів з гіпермобільністю суглобів

Abstract

Інтенсифікація фізичних навантажень у сучасному футболі вимагає від спортсменів розвитку високого рівня загальної, швидкісної і спеціальної витривалості. При побудові тренувально-змагальних навантажень у футболі особливий інтерес з боку тренерів та лікарів викликають спортсмени з ознаками дисплазії сполучної тканини, одним з частих проявів якої є гіпермобільність суглобів. Системність залучення сполучної тканини у дис пластичний процес при гіпермобільності суглобів може вплинути на розвиток фізичних яко стей, фізичної підготовленості, рівень функціонального стану та аеробної продуктивності і може бути причиною негативного спортивного результату. Не врахування особливостей таких спортсменів може бути причиною виникнення гострого фізичного перенапруження. Метою даної роботи було встановлення морфологічних особливостей та рівня аеробної продуктивності у футболістів з ознаками гіпермобільності суглобів. Для виконання постав леної мети було проведено аналіз даних 46 футболістів високого класу збірної Азербайджа ну з футболу віком від 16 до 34 років. Визначення морфометричних показників проводилось антропометрією, склад тіла оцінювався імпедансометрією, клінічні ознаки гіпермобіль ності суглобів діагностувались за критеріями Р. Beighton, оцінка аеробної продуктивності проводилась прямим газоаналізом дозованого фізичного навантаження на велоергометрі. За результатами дослідження рівня гіпермобільності суглобів було встановлено, що 56,5% футболістів мали нормальну рухливість , 30,4% – помірну та 13,0% – значну гіпермобіль ність. У футболістів із значною гіпермобільністю суглобів рівень аеробної продуктивності був найменшим і становив 53,3±2,5 мл/хв/кг і найбільшим (59,5±1,2 мл/хв/кг)- у групі з нор мальною рухливістю суглобів . Досліджуючи динаміку величини максимального споживання кисню в групах було встановлено статистично значиме зменшення її величини зі збільшен ням ступеню гіпермобільності (р<0,05). Так, у групі з нормальною рухливістю приріст VO2 max становив 5,3±0,2 мл/хв/кг, в групі з помірною гіпермобільністю – 3,7±0,2 мл/хв/кг та в групі зі значною гіпермобільністю – 1,7±0,2 мл/хв/кг. Дослідження складу тіла в групах, роз поділених за рівнем гіпермобільності суглобів, встановило, що найнижчим рівень загальної води був в групі з вираженою гіпермобільністю (р<0,05). Така динаміка відбувалась за раху нок зменшення рівня зовнішньоклітинної рідини, що може свідчити про порушення проце сів обміну саме у міжклітинному матриксі. Встановлено статистично значиме зменшення рівня максимального споживання кисню зі збільшенням ступеню гіпермобільності суглобів. Доведено різницю у відповіді функціональних систем організму футболістів під час тре нування загальної витривалості. Встановлення зв’язків між показниками складу тіла та величиною максимального споживання кисню може бути основою для регулювання трену вально-змагальних навантажень та для спортивного відбору.