Аутоімунний гепатит. Клінічний випадок

Abstract

Анотація: аутоімунний гепатит – рідкісне захворювання печінки, що характеризується гетероморфізмом клінічної картини, наявністю антинуклеарних антитіл, гіпергаммаглобулінемією, гістологічними змінами печінки. Етіологія аутоімунного гепатиту не відома, однак припускають вплив генетичних факторів і чинників зовнішнього середовища. Перебіг варіює від повністю безсимптомного до розвитку печінкової недостатності. Це захворювання частіше уражає жінок і може дебютувати в будь-якому віці. Виділяють два типи аутоімунного гепатиту в залежності від типу антитіл, що визначаються в пацієнта. Перший тип характеризується наявністю антинуклеарних антитіл, антитіл до гладкої мускулатури, нерозчинних антитіл до антигена печінки/антигена печінки і підшлункової залози. При другому типі спостерігаються антитіла до печінково-клітинних мікросом, антитіла до печінкового цитозолю-1. В обох варіантах може бути наявний як один тип антитіл, так і всі водночас. Метою роботи є опис клінічного випадку аутоімунного гепатиту в контексті сучасних вимог до діагностики і лікування. В медичному центрі «Medico» обстежено пацієнтку 1960 року народження, що звернулася зі скаргами на жовтушність шкірних покривів, слабкість, пітливість, підвищення температури тіла. Під час подальших лабораторних і інструментальних досліджень було виявлено синдром цитолізу та зміни органів черевної порожнини, що вимагали виключення раку головки підшлункової залози, гострого холециститу. Під час консультації хірурга ці патології було виключено. Вірусну, паразитарну, токсичну, медикаментозну природу захворювання не було підтверджено, у звязку з цим виникла підозра аутоімунного генезу захворювання. В сироватці крові пацієнтки виявлено антинуклеарні антитіла, що є одним з критеріїв встановлення діагнозу аутоімунного гепатиту, тому завданням було підтвердити або спростувати цей діагноз. За допомогою методів ультразвукової еластографії і біопсії печінки було виявлено характерні зміни, такі як вогнища запалення й некрозу, переважно плазмоцитарна запальна інфільтрація тканини печінки. Проведено диференційну діагностику з первинним біліарним цирозом, первинним склерозуючим холангітом. Встановлено діагноз аутоімунного гепатиту. Розпочато лікування метилпреднизолоном, наразі відбувається спостереження за станом пацієнтки і відповіддю на лікування. Вже за місяць терапії вдалося досягти позитивної динаміки, що проявляється нормалізацією рівня аланінамінотрансферази і аспартатамінотрансферази. Подальший план лікування полягає в поступовому зниженні дози метилпреднизолону та досягненні стійкої ремісії пацієнтки. Аутоімунний гепатит має бути включений в диференційну діагностику за наявності ознак в пацієнта патології печінки невідомого генезу. Комплексний підхід до діагностики, що включає в себе лабораторні дослідження і біопсію печінки, дозволяє підібрати лікування, що покращить якість життя пацієнта і дозволить йому ввійти в стійку ремісію.