Ранні механізми розвитку мікроангіопатії та вплив блокади клітинних протеїнкіназ при експериментальній діабетичній ретинопатії

Abstract

Серед молекулярних механізмів розвитку діабетичної мікроангіопатії ключове значення має активація глії, що супроводжується утворенням специфічних маркерів: протеїну S100, гліального фібрилярного кислого протеїну (GFAP), а також васкулоендотеліального фактора росту (VEGF). Метою дослідження було встановлення ранніх механізмів розвитку діабетичної мікроангіопатії та вплив на неї блокади клітинних протеїнкіназ. У щурів-самців лінії Вістар моделювали діабетичну ретинопатію одноразовим уведенням стрептозотоцину (50 мг/кг; “Sigma-Aldrich”, Китай). Щурів було розподілено на 3 групи: контрольна, з введенням інсуліну (30 Од; “NovoNordiskA/S”, Данія) і з введенням інсуліну і сорафенібу (55 мг/кг; “Сipla”, Індія). Проводили імуногістохімічне (для всіх маркерів) та імуноблотингове (для GFAP) дослідження. Вивчали ультратонкі зрізи сітківки на мікроскопі ПЕМ 125к (“SELMI”, Україна). Встановлено збільшення експресії всіх маркерів у відростках клітин Мюллера та астроцитах, які формували муфтоподібні сплетення навколо мікроаневризм та новоутворених капілярів. Спостерігалася послідовність активації маркерів – першою збільшувалась експресія протеїну S100 (астроцитарна реакція), потім – GFAP (залучення клітин Мюллера та реактивний гліоз), у пізньому періоді – VEGF, що зумовлювало активацію патологічного ангіогенезу. Встановлено гальмування розвитку мікроангіопатії при блокаді клітинних протеїнкіназ сорафенібом, що було пов’язано з пригніченням експресії досліджених маркерів.