Вплив ожиріння на еректильну фунцію у чоловіків

Abstract

Ожиріння – хронічна хвороба, яка пов’язана з ризиком розвитку різної коморбідної патології. У пацієнтів із метаболічним синдромом та ожирінням ризик розвитку еректильної дисфункції (ЕД) у 2,6 раза вище порівняно із загальною популяцією. Мета дослідження: визначити частоту виявлення ЕД, вплив інкретинів та їхній взаємозв’язок із розвитком ЕД у чоловіків з ожирінням та індексом маси тіла (ІМТ) 30–34,9 кг/м2. У дослідження включено 31 пацієнта з ожирінням, з яких у 29% діагностовано цукровий діабет 2-го типу, у 19,4% – переддіабет. Середній вік хворих становив 46,19 ± 2,12 року, ІМТ – 36,37 ± 1,42 кг/м2. Усі чоловіки були розподілені на дві групи: з ІМТ 30–34,9 кг/м2 (23 особи) та ІМТ > 40 кг/м2 (8 учасників). Усім пацієнтам натще визначали: – концентрацію греліну, глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1), тиреотропного гормону, інсуліну, вітаміну D та загального тестостерону; – індекс НОМА, рівень глікемії, глікованого гемоглобіну, загального холестерину, ліпопротеїдів низької та високої щільності, тригліцеридів. Оцінювання еректильної функції проводили за допомогою опитувальника Міжнародного індексу еректильної функції (МІЕФ). Статистичну обробку результатів дослідження виконували з використанням пакета IBM SPSS Statistics for Windows (версія 25). У групі пацієнтів з ІМТ 30–34,9 кг/м2 нормальну еректильну функцію відзначали у 30,4%, легку ЕД – у 34,8%, ЕД середньої тяжкості – у 21,7%, тяжку ЕД – у 13% хворих. Встановлено зворотний кореляційний зв’язок між загальним балом опитувальника МІЕФ та віком – B = –0,96; 95% довірчий інтервал (ДІ) [–1,59; –0,32], р = 0,005, а також рівнем ГПП-1 через 60 хв після їди – B = –0,2; 95% ДІ [–0,37; –0,026], р = 0,026. Висновки. Ми виявили зворотний взаємозв’язок між оцінкою МІЕФ та віком пацієнтів з ІМТ 30–34,9 кг/м2 та рівнем ГПП-1 через 60 хв після їди, що може призводити до погіршення інсулінорезистентності, прогресування ожиріння, та ускладнить досягнення терапевтичних цілей в лікуванні ЕД.