Результати стентування відкритої артеріальної протоки, як методу збагачення легеневого кровотоку у когортах новонароджених та дітей першого року життя

Abstract

Актуальність. Серед усіх вроджених вад серця – третина - ціанотичні вади з дуктус-залежним легеневим кровотоком. Проведення паліативних втручань є необхідним у дітей зі складними комплексними ціанотичними дуктус-залежними вадами, недоношених та дітей з супутньою складною коморбідністю. Забезпечення надійного джерела легеневого кровотоку, достатнього для адекватної оксигенації артеріальної крові та росту нативних гілок легеневої артерії, є головною метою етапних втручань. Класичним варіантом забезпечення достатнього легеневого кровотоку до моменту проведення РК є накладання системно-легеневого анастомозу. Наразі спостерігається більша тенденція до використання іншого методу – стентування відкритої артеріальної протоки (ВАП). Ціль: продемонструвати досвід стентування відкритої артеріальної протоки; безпосередні та віддалені результати у новонароджених та дітей першого року життя. Матеріали та методи. З 2009 по квітень 2024 рр. на базі центру дитячої кардіології та кардіохірургії стентування відкритої артеріальної протоки було проведено 66 пацієнтам. Серед всієї когорти пацієнтів новонародженими були (група І) – 49 (74,2%), а діти першого року життя (група ІІ)– 17 (25,7%) пацієнтів. Середній вік становив: група І – 7,4±5,9 діб (від 1 до 28 діб), та група ІІ –105,2±54,78 (від 42 до 280 діб). Середня вага складала для групи І –3,0±0,49 ( від 1,9 до 4,4 кг), для групи ІІ – 5,2±1,4 ( від 2,7 до 9 кг). В даній роботі було проаналізовано до –, інтра – та післяопераційні показники, зокрема: стать вік, вага, наявність супутньої/генетичної патології, рівень сатурації, КДІ ЛШ, діаметри гілок легеневої артерії, індекс Наката, анатомічні особливості, місце відходження та тип ВАП, наявність антеградного кровотоку, термін перебування у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ) після втручання, тривалість ШВЛ та міметичної підтримки; ранні та пізні післяопераційні ускладнення, рівень 30-денної та міжетапної летальності у в двох груп пацієнтів. Результати. Всі випадки транскатетерної імплантації стента було виконано трансфеморальним доступом. Середній період перебування в ВАІТ для групи І становив 13,8±9,52 доби ( від 2 до 119 діб), для групи ІІ –6,4±3,64доби ( від 2 до 20 діб)., тривалість ШВЛ у групі І складала – 185,8±165,28 год ( від 2 до 2066 год), а у групи ІІ–67,5±46,15 ( від 4 до 248 год), міметична підтримка тривала в середньому для групи І– 151,6±81,06 ( від 0 до 720 год), а групи ІІ– 82,4±47 ( від 0 до 211 год). Збільшення сатурації в групі І середньому з 65,7±11,03 до 85,2±4,5,7 % (р<0,05), а відповідно у групі ІІ з 66,8±10,9 % до 87,4±4,24% ( р<0,05). Ранні післяопераційні ускладнення спостерігались у пацієнтів групи І у 34,6 % (17/49), та пацієнтів групи ІІ – у 23,5% (4/17).Рівень ранньої 30-ти денної летальності складав 8,1% (4/49) пацієнтів групи І. Наступний етап хірургічного лікування перенесли в середньому через 12,9±10,2 міс 51% (25/49) пацієнтів групи І та 88% (15/17) пацієнтів групи ІІ – в середньому через міс 14,98±12 міс після стентування. Відсоток міжетапної (пізньої) летальності становив 6,1% (3/49) для пацієнтів групи І, та 5,8 % (1/17) для пацієнтів групи. Висновки. Враховуючи результати після проведення стентування ВАП у когорті наших пацієнтів, можна зазначити, що дана процедура є достатньо ефективною операцією забезпечення надійного джерела легеневого кровотоку при різних анатомічних варіантах ціанотичних ВВС як у новонароджених, так і в дітей першого року життя.