Діалогізм релігійного досвіду

Abstract

Стаття присвячена дослідженню діалогічної компоненти релігійного досвіду, як він самовиявляється в християнстві. Методологічно діалогізм передбачає такі позиції: перехід від розуміння світу з позицій суб’єкт-об’єктних відносин убік стосунків особистісно-екзистенційних, від факту існування до факту спілкування; визнання онтологічної значущості Іншого для «Я-буття» з одночасною рецепцією несиметричності особистих відносин, що виражається в ранжуванні типів співбесідників: від «Воно» до «Ти». Обґрунтовано специфіка християнського діалогізму через співставлення його з християнським монологізмом та критерії цього розмежування. Рецепція діалогізму як дискурсу релігійного досвіду потребує диференціації останнього з-поміж інших форм релігійного досвіду. Задля цього варто типологізувати його за такими критеріями: інтеракціонізм / акціонізм; залучення / перебування поза межами еклезіального спілкування; а також активність / пасивність як додаткові критерії. За цими критеріями виокремлено кілька основних типів релігійного досвіду. За критерієм «інтеракціонізм / акціонізм» – богоспілкування та богоспоглядання. Богоспілкування – це взаємодія, двоспрямований процес; дистанція в русі до єднання з Творцем, що долається молитвою. Богоспоглядання – інтенція-сприйняття до злиття з Богом. З додаванням критерію «належності / неналежності до спільності» розрізняються спільнотно-інтеракційне (літургійне) спілкування, або молитву «зі всіма за всіх», та індивідуально-інтеракційне, що, по суті, є індивідуалізованим «словом», сказаним Богові «на самоті, але за всіх» або ж «на самоті за себе». Так само ранжується й богоспоглядання. Критерій «активність / пасивність» не є надлишковим критерієм, оскільки встановлює дискурс відносності щодо, наприклад, переважно активного богоспілкування та переважно, але не суто пасивного богоспоглядання. За цими критеріями діалогічне спілкування в його койнонійному аспекті виступає інтеракційним спільнотним активним типом богоспілкування.