Значення поліморфізму rs4986790 гена TLR4 у розвитку діабетичної ретинопатії та діабетичного макулярного набряку при цукровому діабеті 2-го типу

Abstract

Резюме. Актуальність. Основу пошкодження сітківки при цукровому діабеті 2-го типу (ЦД2) становить розвиток хронічного метаболічного запалення, пускова роль в активації якого належить Toll-подібним рецепторам (TLR). Хронічна гіперглікемія збільшує експресію TLR, що активує прозапальні шляхи діабетогенного пошкодження сітківки. Мета: встановити значення поліморфізму rs4986790 (896A/G, Asp299Gly) гена TLR4 для розвитку діабетичної ретинопатії (ДР) і діабетичного макулярного набряку (ДМН) при ЦД2. Матеріали та методи. Дослідження включало 81 пацієнта (81 око) із ЦД2, у яких за настановами Американської академії офтальмології (2002 рік) виявлені ДР і ДМН, контрольну групу становили 50 пацієнтів (50 очей) із ЦД2, нормалізованим вуглеводним обміном, ДР 0 (ретинопатія відсутня) і відсутністю ДМН. Генотипи rs4986790 визначали методом полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі із застосуванням ампліфікатора Gene Amp® PCR System 7500 (Applied Biosystems, США) і тест-систем TaqMan Mutation Detection Assays Life-Technology (США). Для статистичних досліджень використано програмні пакети MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba). Результати. За умови ЦД2 поліморфізм rs4986790 гена TLR4 мав зв’язок з розвитком ДР і ДМН за домінантною моделлю успадкування (р = 0,034): ризик їх розвитку в носіїв генотипів A/G+G/G був утричі більшим (співвідношення шансів (СШ) = 3,09; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,16–8,20) порівняно з носіями генотипу А/А. При стратифікації за стадіями ДР і ступенем ДМН зв’язки зберігалися тільки для проліферативної ДР (для алелей р = 0,048) і ДМН 3-го ступеня (для генотипів р = 0,017; для алелей p < 0,001). Аналіз зв’язку з фенотипом пацієнтів показав більші показники глікемії, вмісту глікованого гемоглобіну, центральної товщини й об’єму сітківки в носіїв гетерозиготи й мінорного генотипу G/G порівняно з носіями предкової гомозиготи А/А. Регресійний аналіз підтвердив отримані результати: ризик ДР і ДМН у пацієнтів з ЦД2, які були носіями генотипів A/G і G/G, був більшим (р = 0,024) порівняно з носіями предкової гомозиготи А/А (СШ = 3,1; 95% ДІ 1,2–8,2). Висновки. Проведене дослідження показало ризикову роль поліморфізму rs4986790 гена TLR4 у виникненні ДР і ДМН при ЦД2