Характеристика публічної служби: сучасний аспект та особливості її проходження

Abstract

В умовах сьогодення багато викликів стоїть перед сучасною Україною щодо питання державотворення у межах якого відсутні як досвід так і наукові напрацювання у сфері публічного адміністрування та публічної служби в державних органах. Інститут публічної служби завжди залишався поза увагою дослідників у певних ідеологічних рамках та питаннях її проходження. Аналіз досліджень і публікацій показує, що більшість сучасних науковців вказують на необхідність нормалізації публічної служби та чіткого визначення її складових, але вони схиляються до інституційного (інституціонального) підходу. Актуальність дослідження полягає в тому, що на виконання вимог Конституції України в частині реалізації основоположних засад концепції щодо здійснення публічної влади відповідно до низки нових для національного конституціоналізму принципів, зокрема, принципів децентралізації, відповідальності та деконцентрації у поєднанні з принципами безперервності та повсюдності спричинює необхідність дослідження такої детермінанти, як «публічна служба». У низці відповідних норм Конституції України деякі з цих принципів викладені майже буквально, а інші – латентно. Розробляючи проблематику здійснення публічної влади, виходимо з низки таких положень, згідно з якими держава є гарантом і засобом суверенітету народу, нації; гарантом верховенства права, має унікальні засоби охорони та захисту прав і свобод громадян, громад, народу, нації; гарантом самоврядності територіальних громад; наділяється компетенцією та відповідальністю через відповідні засоби правомірно обмежувати права та свободи громадян, громад; універсальним гарантом і вищою інстанцією, наділеною відповідальністю, зокрема, субсидіарною та субституційною щодо органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Зазначені положення можуть трактуватися як аксіоматичними, так і такими, що потребують обґрунтування. Водночас вони становлять засади концепції українського людиноцентризму, який зі свого боку зумовлює функціональну єдність і системну позицію щодо таких правових категорій, як «публічна служба» та «державна служба».