Оптимізація лікування хворих із хронічним сальпінгоофоритом

Abstract

Запальні захворювання органів малого таза займають перше місце в структурі гінекологічної захворюваності, до найчастіших з яких відносять ураження додатків матки, і є однією з причин порушення функції не тільки репродуктивних органів, але і різних систем жіночого організму, безпліддю, зниженню якості життя. Дисбіоз піхви можна розглядати як початковий етап формування ендогенної інфекції. Дисбіоз піхви можна розглядати як початковий етап формування ендогенної інфекції. Мета – вивчення ефективності комплексної терапії із застосуванням комбінованого ферментного препарату, який містить стрептокіназу і стрептодорназу у лікуванні хронічного сальпінгоофориту і його наслідків. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 60 жінок репродуктивного віку з хронічним сальпінгоофоритом, із них 30 отримували рекомендовану нами комплексну терапію (1 група), іншим 30 проводили антибактеріальну терапію (2 група). 20 здорових жінок увійшло у контрольну групу. Всім обстеженим проведені загальноклінічні, цитологічні, бактеріоскопічні, бактеріологічні дослідження, ПЛР, УЗД органів малого тазу, загальний клінічний і біохімічний аналізи крові, гемостазіограма. Інтенсивність больового синдрому оцінювалась за візуальною аналоговою шкалою і картою болю. Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення динаміки клінічного статусу пацієнток показало наявність ниючого болю після проведеного лікування у пацієнток 1 групи у 13,3%, у 2 групі - 23,3%. За даними допплер-УЗД ознаки запалення у результаті лікування в 1 групі встановлено у 13,3%, у 2 групі - 20,0% випадків. Найближчі і віддалені результати лікування хронічного сальпінгоофориту, при лабораторному обстеженні показали нормалізацію мікрофлори піхви при бактеріологічному дослідженні через 3-6 місяців у 1 групі – у 90%, у 2 групі – 53,01% хворих; підвищення рівню лімфоцитів у 1,9 разів і моноцитів 1,6 разів у гемограмі жінок 1 групи проти відсутності зміни рівня лімфоцитіі і підвищення рівня моноцитів у 1,4 рази у жінок 2 групи; відсутність достовірної різниці між показниками системи гемостазу у пацієнток контрольної групи і хворими 1 групи. Ефективності лікування у пацієнток 1 групи дослідження склала 86,7%, у 2 групи - 76,7%. Висновки. Поєднання використання комплексної антибактеріальної терапії, ферментного препарату локальної дії на основі стрептокінази і стрептодорнази з подальшим призначенням препаратів, відновлюючих нормальну мікрофлору піхви, є патогенетично обгрунтованим при лікуванні хворих із хронічним сальпінгоофоритом. Ефективність запропонованої терапії підтверджена зменшенням інтенсивності больового синдрому і позитивною динамікою показників УЗД після проведеного лікування у 1,5 рази у пацієнток 1 групи, ніж у 2 групі. Встановлено стійке відновлення мікробіоценозу у 1,6 рази частіше у жінок 1 групи, ніж у 2 групі вже через 14 днів після лікування, більш швидку нормалізацію показників гемограми (підвищення рівню лімфоцитів у 1,9 разів, моноцитів - у 1,6 разів), а також відсутність достовірної різниці між показниками згортуючої системи крові порівняно з контрольною групою, що свідчить про відсутність протеолітичної дії препарату.