Клініко-експериментальне обґрунтування методу профілак тики та лікування апендикулярно го пілефлебіту

Abstract

Враховуючи особливості патогенезу апендикулярного пілефлебіту, до групи ризику розвитку відносяться пацієнти з ретроцекальним розташуванням червоподібного відростка, гангренозним та перфоративним апендицитом, перебіг якого ускладнився перитонітом або абсцесом. Метою дослідження було обґрунтування способу патогенетичного лікування гострого апендикулярного пілефлебіту на основі експериментальної моделі портальної гіпертензії. Робота носила клініко-експериментальний характер. Була здійснена серія гострих дослідів на щурахсамцях лінії Вістар та безпородних собаках. Клінічна частина роботи носила проспективно-ретроспективний характер. У хворих основної групи додатково до традиційних методів лікування застосовувались розроблена методика дренування заочеревинного простору та введення антибактеріальних композицій в комплексі з 10%-м розчином диметилсульфоксиду. На основі експериментальних результатів було встановлено, що цей розчин у комплексі з барвником при заочеревинному введенні у ділянку ілеоцекального кута пріоритетно проникає у лімфатичну та портальну системи навіть в умовах портальної гіпертензії, що пояснюється особливостями анатомічної будови. Застосування методики заочеревинного введення антибіотиків у комплексі з диметилсульфоксидом є патогенетично обґрунтованим у хворих на апендикулярний пілефлебіт, так як при цьому досягається місцева санація безпосереднього джерела та первинних шляхів поширення інфекції. Впровадження розробленого способу профілактики та лікування гострого пілефлебіту апендикулярного генезу у складі удосконаленої лікувальної тактики дозволяє покращити результати лікування шляхом вірогідного зниження частоти розвитку післяопераційних ускладнень з 18,7 до 2,7% (χ2 = 20,02, 95% ДІ 9,25-23,8) та тривалості госпіталізації з 22,8 діб до 8,5 діб.