Імунологічні аспекти патогенезу подагри в світлі останніх наукових відкриттів як ключ до розробки інформативних біомаркерів та інноваційних терапевтичних стратегій

Abstract

Подагра – це хронічне генетично зумовлене запальне захворювання із підвищеною сироватковою концентрацією сечової кислоти (гіперурикемією) та подальшим її осадженням у вигляді кристалів мононатрієвої солі сечової кислоти в тканині суглобів і периартикулярних зонах, стінках судин, шкірі, внутрішніх органах. Останнім часом поглибилося розуміння щодо механізму розвитку запалення при подагрі, що дозволяє краще оцінювати стан важкості пацієнта, прогнозувати подальшим перебіг хвороби і підбирати раціональну протизапальну терапію. Завдяки уточненню ключових компонентів імунопатогенезу подагри, відкрилися раніше невідомі точки прикладення дії антизапальних лікувальних втручань і з’явилися багатообіцяючі перспективи апробації інноваційних протизапальних препаратів з новим механізмом дії. Тим не менше, сучасна концепція моноурат-індукованого запалення все ще потребує суттєвого уточнення і доопрацювання. В даному науковому огляді наведено сучасне розуміння сценарію подій на різних стадіях патологічного процесу при розвитку подагричного запалення в суглобах – ініціації, активації системи природженого імунітету, імунного запалення. Наведені найперспективніші молекули, що можуть слугувати новими біомаркерами оцінки важкості стану пацієнта та прогнозування подальшого перебігу хвороби при подагрі, а також бути мішенню таргетного терапевтичного впливу протизапальних препаратів подальших генерацій. Так, у пацієнтів з однаковим генотипом подагри і рівнем гіперурикемії відзначаються різні паттерни імунореактивності, що впливають на клінічні наслідки хвороби і визначаються активацією генів, які контролюють запальну реакцію в організмі людини. Виявлення таких паттернів на різних стадіях імунопатогенезу хвороби і їх детальний аналіз у зв’язку з клінічними наслідками видається привабливою перспективою оптимізації сучасних підходів до клінічного ведення осіб з гіперурикемією. Вивчення варіантів поліморфізмів та рівня експресії генів TLR-2 та TLR-4 може надати інший інформативний імунологічний біомаркер для оцінки важкості стану пацієнта і прогнозування подальшого перебігу хвороби про подагрі. Перспективним є шлях для розробки нових, ефективніших протизапальних препаратів, що вибірково пригнічують активність NALP3-інфламомом, TLR-2 та TLR-4 макрофагів або регулюють рівень експресії нейтрофільних рецепторів Clec12A та SIRL-1, які потенційно корисні для пацієнтів групи ризику, що є носіями несприятливих варіантів генів ключових молекул, асоційованих з важким перебігом запального процесу в суглобах. Ідентифікація прогностично несприятливих варіантів поліморфізму генів ІЛ-17 і -22 групи ризику, у пацієнтів з подагрою може надати інформативні імунологічні та імуногенетичні біомаркери для клінічної практики і дозволить зрозуміти гетерогенність клінічного перебігу і наслідків у різних пацієнтів з однаковим генотипом подагри та рівнем урикемії. Таким чином, впровадження нових стратегій моніторингу та лікування в майбутньому можуть оптимізувати контроль над імунозапальним процесом при подагрі, покращивши якість і подовживши тривалість життя пацієнтів.